Об’єднуємо родини і розвиваємо громади завдяки сімейним фермам

Об’єднуємо родини і розвиваємо громади завдяки сімейним фермам

Моє ім’я Михайло Корилкевич. Протягом життя моя діяльність пов’язана з розвитком власної справи й не лише. Саме зараз, саме в цей час, разом з колегами ми допомагаємо будуватися 21-й сімейній молочній фермі у чотирьох областях України, а відкрито сьогодні вже 13 ферм.

Чому я, взагалі, вирішив про це розповісти? І навіщо ми створюємо сімейні ферми?

У моєму житті насправді нечасто випадає нагода вмоститися в зручному кріслі й поміркувати над пройденим шляхом, над власним досвідом, переоцінити власні життєві цінності. І все через роботу. Всі біди через роботу :) Але все-таки намагаюся знаходити час подумати над життям.

І коли озираюся – бачу, у першу чергу, не підприємства, які відкрив і розвиваю, і – як може комусь видатися дивним J - не гроші, які прийшли разом з успіхом цих підприємств.

Насамперед, я бачу людей. Більшість з них були зі мною від початку мого становлення – як людини, яка вміє мріяти і планувати. Яка вміє втілювати свої плани на шляху до власних мрій.

Ці люди – це, найперше, моя сім’я. Це мої колеги й однодумці, і дехто з них пам’ятає мене ще зовсім юним, коли я тільки-но починав свій шлях.

Ці люди – це мої учні. Сьогодні вже багато кому відомо, що виступаю ідеологом навчання працівників на підприємствах. Разом з менеджерами групи компаній, до ради якої я входжу, ми часто відвідуємо навчальні табори різних людей-легенд зі сфери бізнесу, коучингу, менеджменту... Після того, як сам повчився, впроваджую навчальні програми не лише на своїх підприємствах, а й залучаю працівників інших організацій, які теж хочуть навчитися новому. Вже тривалий час входжу до Академічної ради програми Key Executive MBA Львівської Бізнес-Школи. Тут теж маю прекрасну нагоду поділитися власним досвідом зі студентами, за плечима яких теж є професійний досвід.

Також зі мною йдуть досі незнайомі мені мешканці сіл і містечок, з якими мене познайомила та об’єднала спільна справа.

Ось такий короткий екскурс пройденим шляхом до цього дня…

Так, роблю висновок, що невпинний саморозвиток та схиляння до цього інших є моєю життєвою цінністю. Та не лише він.

З-поміж інших принципів, обраних у житті, у мене є найголовніший: збереження сімейних цінностей.

Якось я міркував ось над чим. Так склалося, що я багато подорожую. Завдяки Богу, завдяки моїй сім’ї та власним досягненням у мене є можливість відвідати без винятку всі країни земної кулі. Всі! Побувавши на різних континентах, у країнах з найрізноманітнішими традиціями, культурами, формами влади та поспілкувавшись з їхніми мешканцями, я практично в кожній країні зустрів українців.

Це були і мої однолітки, і вдвічі молодші, і часто старші люди. Зараз веду мову не стільки про іноземців з українським корінням. А про українців, які деякий час тому свідомо залишили Батьківщину, щоб отримати більше можливостей для себе і своїх сімей в чужих країнах.

Закордоном вони працюють у різних сферах: це і готельно-ресторанний бізнес, і фермерські господарства, й будівництва, вони відкривають і розвивають власні справи… Часто чоловіки їдуть закордон з дружинами, інколи з подружжя хтось один на заробітках, а інший – разом з дітьми і батьками залишається вдома… Це звичне явище для українців.

Наприклад, для моєї наймолодшої доньки не дивина закордоном зустрічати таких же юних, як і вона, українців. Вона не питає мене: «тату, а чому…?», як свого часу, мабуть, спитав би я в батьків. Що вони тут роблять? Чому живуть тут, а не в Україні?.. Так само сьогодні звично в Україні чути від дітей про те, що їхні батьки на заробітках, а вони живуть з бабусею й дідусем.

Мені пощастило: я – батько трьох чудових дітей. Можу сказати, що й моїм дітям пощастило. Адже ми з дружиною маємо можливість ростити їх в Україні, дати їм батьківську увагу, спілкування, їжу, одяг, добру освіту, порадити щось, якщо вони питаються…

А як щодо дітей, чиї батьки поїхали працювати закордон? Так, ці батьки, напевно, мають можливість годувати і вдягати своїх дітей, дати їм освіту, яку вважають за потрібне. Але не свою увагу. Не спілкування. Не добру пораду. Вони втратили цю можливість. Їхні родини роз’єднані територією і обставинами. У них різний побут. Батьки й діти стали відчужені. І хай це не помітно на початку. Це відчуження безсумнівно проявиться з часом.

Мені доводилося чути від українців закордоном: «у селі нема роботи», або «та робота, яка була в мене в Україні, не дала можливості прогодувати сім’ю», або «в Україні низька зарплата, ось я й працюю тут, може, з часом і дітей перевезу».

Всі ці люди – по-своєму мудрі. У багатьох з них золоті руки, часто вони не цураються гарувати. Навіть спочатку працюючи важко, з часом вони організовують свою діяльність так, що їм доводиться легше і при цьому заробіток зростає…

І одного разу я відчув потребу зробити так, щоб ці люди знали: в Україні для багатьох із них є робота, яка, крім всього, об’єднає їхню родину. Не буде потреби їхати на чужину. І якщо вони зуміють організуватися, ця діяльність дасть їм те, по що вони хотіли їхати закордон. А найперше – дасть їм сімейну єдність. Допоможе не лише покращити власний добробут, а й штовхне села у напрямку розвитку. Можливо, навіть поверне деяких українців з чужих земель додому...

Тож ми з колегами з «Укрмілкінвесту» та іншими однодумцями почали активну роботу над проектом створення сімейних молочних ферм і в 2017 році відкрили першу ферму «Відродження» у Рівненській області. З різних питань нас консультували у Львівській аграрній дорадчій службі та інших установах, що мають певний досвід. Це був старт нашого сімейно-фермерського руху.

Далі сталося таке: селяни з Рівненщини та сусідніх областей – спочатку це була Хмельниччина, згодом Тернопільська область і Волинь – почали приєднуватися до нашого проекту сімейних молочних ферм. Вони переймали досвід власниці нашої першої ферми «Відродження», пані Наталії Никончук, фермерів зі Львівської області, та починали готуватися до відкриття своїх малих молочних ферм. Так з’явилися ферми у Здолбунівському, Дубенському, Гощанському, Млинівському, Острозькому, Радивилівському районах Рівненської області, Ізяславському, Полонському, Білогірському й Славутському районах Хмельниччини, Збаразькому районі Тернопільської області. До цих сімейних ферм готуються приєднатися інші мешканці сіл тих самих районів, а також нових – з Волинської, Тернопільської, Хмельницької й Рівненської областей.

Хто ці фермери? Які історії особистих перемог і поразок кожної окремої родини? Вони різні. Та спільними в них є розвиток сімейних цінностей і небажання довгих родинних розлук. Усі вони хочуть плекати в дітях любов до рідної землі, показати їм красу і великі можливості українських сіл. Своєю працею фермери не лише заробляють гроші. А й розповідають дітям про те, що вони потрібні Україні.

У наших з командою найближчих планах – розвиток Української Кооперативної Федерації. Це об’єднання – результат роботи українських сімейних ферм, а ми лише надаємо цьому результату чіткої форми. Переконаний, що об’єднуючись, невеликі молочні господарства будуть здатні підвищити якість молока, кооперативам стане легше оновлювати обладнання, вони здатні більш ефективно організовувати збут молока, ніж окрема ферма. А об’єднавши кооперативи у Федерацію, можливостей до зростання стане ще більше.

Якщо Ви міркуєте так само чи навіть ширше, приєднуйтеся!

Моя скринька відкрита для ідей та пропозицій: loveukrainefund@gmail.com. Як і мій facebook.

Михайло Корилкевич,

засновник Кластеру «Натуральне молоко», президент Української Кооперативної Федерації,

член Наглядової ради Групи компаній «МОНСТЕРА», засновник і президент Української асоціації вапняної промисловості,

голова правління Рівненського обласного благодійного фонду «Любіть Україну»

loveukrainefund@gmail.com

Facebook